Кримінальне провадження №42025000000000468 проти компанії Vyriy Industries має всі ознаки резонансної справи воєнного часу: мільярдні оборонні контракти, десятки обшуків за одну ніч, суд, який двічі відмовив слідству. Але за майже місяць після перших слідчих дій ця справа встигла продемонструвати не лише масштаб можливих зловживань у сфері оборонних закупівель, а і дещо інше — наскільки крихкою може бути координація між правоохоронними органами, коли одна установа перекладає відповідальність на іншу, а суспільство залишається без відповіді, хто саме і за що відповідає.
Що саме розслідується
7 липня ДБР провело понад сорок обшуків за адресами, пов’язаними з компанією Vyriy Industries — одним з найбільших українських виробників дронів, її власником Олексієм Бабенком, членами його родини та підрядниками-фізичними особами-підприємцями. Формальна підстава — кримінальне провадження №42025000000000468, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками одразу трьох злочинів: заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 КК), легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом (ч. 3 ст. 209 КК), і службове підроблення документів (ч. 2 ст. 205-1 КК).
За версією слідства, йдеться про штучне завищення закупівельних цін на безпілотники за контрактами з Агенцією оборонних закупівель на загальну суму близько 6,95 мільярда гривень, укладеними протягом 2025 року. Державна служба фінансового моніторингу звернула увагу на мережу з понад 150 фізичних осіб-підприємців — за наявними публікаціями, серед них є майстри нігтьового сервісу, студенти й продавці магазинів — через яку, за цими даними, пройшло близько 197 млн гривень операцій із ознаками легалізації коштів4. Під час обшуків у офісі компанії вилучили готівку в сумі 32 млн гривень, яку в компанії пояснили коштами для виплати заробітної плати, а також особисті кошти власника компанії.
Чому це ДБР, а не НАБУ чи Нацполіція
Розподіл підслідності між правоохоронними органами України — не бюрократична формальність, а конституційно значуща межа: від того, хто веде провадження, залежить, які процесуальні інструменти застосовуються, хто санкціонує негласні слідчі дії і зрештою хто відповідає перед судом за якість доказів. Державне бюро розслідувань розслідує кримінальні правопорушення, вчинені, зокрема, вищими посадовими особами та у сферах, віднесених до його компетенції законом — включно зі зловживаннями у сфері оборонних закупівель, які не мають ознак корупційних злочинів у розумінні антикорупційного законодавства; саме тому справу веде ДБР, а не Національне антикорупційне бюро, юрисдикція якого обмежена корупційними правопорушеннями вищих посадових осіб держави. У самій справі Vyriy Industries і Олексій Бабенко проходять як свідки, а не підозрювані — і за оприлюдненою інформацією, це узгоджується з тим, що предмет провадження стосується дій, підслідних саме ДБР, а не корупційних схем у класичному розумінні.
Ця юрисдикційна логіка мала б працювати як гарантія системності. Натомість практика останніх тижнів у суміжному, але тісно пов’язаному сюжеті — погрозах журналістам видання «Бабель», співвласником якого є той самий Олексій Бабенко, — показала, наскільки легко чітка юрисдикційна схема на папері перетворюється на перекидання відповідальності на практиці.
Перша поразка в суді
17 липня Печерський районний суд Києва відклав розгляд клопотання ДБР про арешт вилучених коштів — офіційно через завантаженість суду; адвокати компанії тоді ж подали письмові заперечення та документи щодо походження й призначення коштів. А вже 22 липня той самий суд відмовив ДБР у самому арешті 32,14 мільйона гривень, дійшовши висновку, що ці кошти не пов’язані з предметом кримінального провадження; 23 липня гроші повернули компанії.
Це судове рішення саме по собі є законним і не підлягає сумніву як акт правосуддя — суд оцінив надані докази і ухвалив рішення в межах своєї компетенції. Але воно ставить перед слідством незручне запитання: чи була доказова база, представлена суду, сформована з тією ретельністю, якої вимагає масштаб підозри у мільярдному провадженні воєнного часу? Статті 86–89 Кримінального процесуального кодексу України визначають чіткі критерії допустимості доказів — належність, допустимість, достовірність, а стаття 87 прямо передбачає визнання доказів недопустимими в разі істотного порушення прав людини і основоположних свобод під час їх отримання10. Якщо на етапі фіксації вилучення, оформлення протоколів обшуку чи проведення негласних слідчих (розшукових) дій детективи ДБР припускаються процесуальних неточностей, саме на цій — суто формальній, а не змістовній — підставі суди повертатимуть матеріали з позначкою «недопустимі докази». І тоді питання про можливе завищення цін на дрони під час війни ризикує так і не дійти до розгляду по суті.
Паралельний сюжет: коли ніхто не хоче реєструвати заяву
Обшуки 7 липня відбулися не у вакуумі. Напередодні, 23 червня 2026 року, видання «Бабель» опублікувало розслідування про щонайменше 25 небойових смертей новобранців у 425-му окремому штурмовому полку «Скеля» за період з кінця 2025-го до весни 2026 року. 25 червня військовослужбовець цього полку Микола Хархан (позивний «Киянин») оприлюднив відео, у якому назвав авторку розслідування «журнашлюхою» та «медіакілеркою», звинуватив редакцію в роботі на користь рф і заявив, що «причетним» доведеться «гроші виригувати». Коаліція медійних організацій — «Медіарух», «Детектор медіа», Інститут масової інформації, Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Центр прав людини ZMINA та інші — оприлюднила спільну заяву з вимогою до генерального прокурора, міністра внутрішніх справ і лректора ДБР невідкладно внести відомості до ЄРДР за статтями 345-1 (погроза або насильство щодо журналіста) та 171 (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів) ККУ, а до Національної поліції — забезпечити безпеку журналісток Катерини Лихогляд і Катерини Коберник.
Далі почалося те, що можна назвати підручником з інституційного перекидання відповідальності. За словами редакції «Бабеля», 7 липня — того самого дня, коли ДБР проводило обшуки за справою Vyriy Industries, — Бюро відмовило в реєстрації заяви журналісток щодо погроз і повідомило про перенаправлення звернення до Національної поліції, не внісши відомості до ЄРДР0. Наступного дня, 8 липня, в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» голова ДБР Олексій Сухачов заявив прямо протилежне: «Так, ми отримали офіційне повідомлення щодо погроз журналістці, зареєстрували кримінальне провадження і будемо перевіряти цю інформацію, комунікувати безпосередньо з представником медіа, військовими, тому що тиск та погрози — це неприпустимо». Редакція «Бабеля» це спростувала, наполягаючи, що жодного номера провадження їй так і не повідомили. Паралельно «Бабель» звернувся й безпосередньо до Нацполіції — і, не отримавши реакції, подав окрему скаргу на бездіяльність слідчого.
Крапку — точніше, її відсутність — у цій історії поставила сама Нацполіція. 14 липня «Детектор медіа» офіційно запитав відомство, чи зареєстровано заяву журналісток, коли саме, за якою статтею і на якому етапі перебуває розслідування. Відповідь, надана 21 липня, звелася до відмови надати будь-яку інформацію — з посиланням на частину другу статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» і формулюванням: «Ураховуючи викладене, а також те, що Вами не надано документів, які б підтверджували згоду зазначених у запиті осіб про надання дозволу на поширення відомостей стосовно них, надання інформації щодо надходження до Національної поліції України заяв від їх імені та результатів подальшого розгляду є неможливим».
Підсумок станом на кінець липня 2026 року: ДБР публічно стверджує, що кримінальне провадження за фактом погроз журналістам зареєстроване, але не називає його номера і не підтверджує це документально; Національна поліція, до якої ДБР перенаправило звернення, відмовляється навіть підтвердити факт отримання заяви. Жодна з двох інституцій не пред’явила журналістам, юристам чи суспільству єдиного перевірюваного факту — номера провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Це не дрібниця процедури. Це означає, що станом на сьогодні неможливо встановити, чи взагалі існує зареєстроване кримінальне провадження, яке хтось розслідує.
Чому це має значення для справи Vyriy Industries
На перший погляд, це два різні сюжети: один — про мільярдні оборонні закупівлі, інший — про погрози журналістам через матеріал про небойові втрати в армії. Але вони перетинаються у постаті однієї людини — Олексія Бабенка, співвласника «Бабеля» і власника Vyriy Industries, — і саме на цьому перетині видно системну проблему, значно ширшу за одну компанію чи одного бізнесмена. Коли дві правоохоронні структури — ДБР і Національна поліція — не можуть узгодити між собою навіть базовий факт: чи зареєстрована заява, під яким номером і на якому етапі вона перебуває, — це підриває довіру не лише до конкретного провадження щодо погроз, а і до здатності тих самих інституцій вести складне, багатоепізодне розслідування мільярдної справи з бездоганною процесуальною дисципліною.
Якщо слідчі органи демонструють таку неузгодженість у відносно простій ситуації — реєстрації заяви про погрози, задокументованої на відео, — суспільство має право поставити питання: наскільки ретельно фіксуються значно складніші процесуальні дії у справі про мільярдне завищення цін на озброєння під час війни? Саме тому судова відмова 22 липня в арешті коштів Vyriy Industries не повинна сприйматися як ізольований епізод. Вона — симптом того самого інституційного дефіциту дисципліни, який публічно проявився в історії з погрозами журналістам «Бабеля».
Що потрібно суспільству
Ця справа — не привід применшувати підозру щодо мільярдних завищень цін в оборонних закупівлях; вона має розслідуватися так само ретельно, незалежно від того, хто опинився в центрі уваги. Але водночас суспільство, яке щодня платить податки на оборону і чиї гроші, можливо, були предметом зловживань, має право вимагати від держави трьох речей:
По-перше, щоб Державне бюро розслідувань довело провадження №42025000000000468 до процесуально бездоганного результату — з чіткою фіксацією кожної слідчої дії, кожного протоколу, кожного клопотання, — так, щоби жоден суд надалі не міг повернути матеріали з позначкою «недопустимі докази» через формальні порушення, а не через відсутність доказів по суті.
По-друге, щоб інституційна плутанина між ДБР і НПУ у справі погроз журналістам «Бабеля» отримала публічне і документальне вирішення — з оприлюдненням номера провадження в ЄРДР, статті обвинувачення і статусу розслідування. Мовчання й посилання на захист персональних даних там, де йдеться про базову інформацію про існування кримінального провадження, саме по собі є тривожним сигналом.
По-третє, щоб суди, розглядаючи матеріали ДБР по справі Vyriy Industries, оцінювали їх по суті — з урахуванням масштабу можливої шкоди обороноздатності держави, — а не шукали приводу закрити провадження через процедурну недбалість слідства.
Справа «Вирій» — це перевірка того, чи здатна українська правоохоронна система довести до кінця складне розслідування проти власного оборонного постачальника під час війни, координуючи власні дії так, щоб жодна установа не могла сховатися за іншою. Суспільство фіксує кожен етап — і чекає не суперечливих заяв прес-служб, а результату, який витримає перевірку судом.