Медійна активність замість науки: як керівник НАНЦ Євген Дикий перетворив державну наукову установу на особисту політичну трибуну.
Дикий є директором ДУ “Національний антарктичний науковий центр” (НАНЦ), що підпорядковується МОН. Його посада відноситься до державної служби категорії “Б”.
Євген Дикий є державним службовцем, на якого повністю поширюється дія закону про “Про державну службу” та загальних правил етичної поведінки держслужбовців Відповідно до ст. 10 закону, державний службовець:
- зобов’язаний дотримуватися політичної нейтральності;
- не має права використовувати службове становище для публічного висловлення політичних позицій;
- повинен утримуватися від коментарів, які можуть підірвати довіру до державної служби.
Також Кодекс етичної поведінки передбачає: держслужбовець не може публічно агітувати, брати участь у політичних дебатах та просувати політичні позиції, якщо це не належить до його посадових обов’язків.
Але Дикий систематично з’являється на українських телеканалах не як науковець, а як військово-політичний коментатор.
Фактично він:
- коментує хід війни;
- висловлюється щодо мобілізації;
- дає оцінки політичним рішенням влади;
- робить різкі публічні заяви, що не мають жодного відношення до антарктичної науки.
Керівник наукової державної установи систематично займається політичним коментуванням, що виходить далеко за межі його службових повноважень. Прикладом є жорсткі заяви про мобілізацію та”ухилянтів” та коментарі щодо співвідношення сил на фронті (10:1).
Такі оцінки:
- не є науковими;
- не мають відношення до його службових функцій;
- можуть шкодити інформаційній безпеці держави.
У численних інтерв’ю Дикий позиціонується не як директор наукової установи, а як “військовий експерт”, що створює конфлікт ролей та ставить під сумнів ефективність управління НАНЦ.
Такі дії мають ознаки порушення принципу політичної нейтральності державного службовця. Юридично це може кваліфікуватися як:
- порушення службової етики,
- зловживання публічним статусом,
- конфлікт інтересів між посадовими обов’язками та особистою медійною діяльністю.
Питання розвитку української антарктичної науки, міжнародних програм, модернізації станції “Академік Вернадський” та стратегічного планування фактично зникають із публічного простору.