17 липня у стінах ВР прозвучали слова, після яких у нормальній державі мали б негайно почати кілька окремих проваджень.
Відкликаний посол на Кіпрі Сергій Ніжинський дав свідчення у тимчасовій слідчій комісії з питань розслідування можливих порушень законодавства у сфері оборони, антикорупційного законодавства та дотримання прав і свобод людини під час дії воєнного стану.
Це та сама комісія, яку 17 грудня 2025 року парламент створив спеціально для того, щоб розслідувати корупцію воєнного часу. Головує в ній народний депутат Олексій Гончаренко.
Одна з тез Ніжинського була рівня політичного вибуху. За його твердженням, у якийсь момент 2021–2024 у ресторані міста Ларнака кіпрська поліція нібито затримала чинного 1-го секретаря посольства на Кіпрі Костянтина Іващенка.
Дипломат отримував 10 тис. євро готівкою. Гроші, за цією ж версією, передавав Микола Злочевський, ексміністр екології часів Януковича і фігурант історичної справи про пропозицію 6 млн доларів хабаря.
Ніжинський стверджує, що передавав інформацію про цей епізод у НАБУ і що МЗС України не відреагувало жодним чином. Іващенко спокійно допрацював свій цикл до 2024. Посада на цей період підтверджується офіційним переліком співробітників посольства України у Республіці Кіпр.
☑️ І тепер найважливіше питання. Чому таку заяву, зроблену у ТСК під запис і під розписку відповідно до закону про тимчасові слідчі комісії, українська система вирішила просто не помічати.
МЗС обмежилося тим, що назвало весь блок свідчень Ніжинського «кампанією дискредитації» і послалося на статтю 384 ККУ, натякаючи на можливу відповідальність за неправдиві свідчення. Іващенко публічних спростувань не давав. Друга сторона епізоду теж.
Провадження за фактом публічно оголошених обставин у публічному просторі не з’явилося. Немає повідомлення про підозру. Немає ноти. Немає рішення про службову перевірку. Немає навіть короткого пресрелізу МЗС, який пояснив би громадянам, що взагалі відбулося з їхнім представником у столиці держави ЄС.
Тиша такого масштабу навколо такої заяви ніколи не буває випадковою. Хтось цю історію гасить. Хтось був зацікавлений, щоб слова, сказані у парламентській комісії, розчинилися у стрічці новин за кілька днів і не дійшли до логічного продовження у вигляді кримінального провадження і публічної відповіді фігурантів.
У кожної такої тиші є вигодонабувач. І тут якраз мало б проявити себе НАБУ. Бюро, яке роками веде історичну справу проти Злочевського. Бюро, яке за законом отримало інформацію від дипломата, що діяв через офіційні канали. Бюро, для якого свідчення такого рівня у профільній ТСК є не приватною скаргою, а прямою підставою внести відомості до ЄРДР і почати ретельну перевірку. Замість цього, у публічному просторі знову тиша.
Треба чесно окреслити периметр. Точну дату затримання і назву ресторану Ніжинський у публічному переказі не називає. Оригіналів кіпрських поліцейських документів у публічному доступі немає. Але це не робить епізод менш серйозним. Це робить його ще серйознішим.
Чи внесено відомості до ЄРДР за озвученою інформацією?
Хто у МЗС отримував рапорт Ніжинського?
Що робив НАБУ з переданою інформацією і чому кар’єра першого секретаря продовжувалася так, ніби нічого не сталося. І головне, кому у Києві було вигідно, щоб цю історію ніхто не почув?