Нацгвардієць і волонтер влаштували у Радомишлі Житомирської області тир із дітьми як живими мішенями: суд уже 4,5 року розглядає справу.
Про це редакція 368.media дізналася з матеріалів кримінального провадженя.
7 березня 2022 року – лише 12-й день повномасштабної військової агресії росії проти України. Активні бойові дії Сил оборони України проти російських загарбників проходили, зокрема, на території Макарова, Бородянки та Березівки, які знаходилися на відстані 35-50км від міста Радомишль, в якому сталася описувана трагедія.
Сам Радомишль, варто відмітити, знаходився у тилу. В означених умовах, як і в багатьох інших містах України, було організовано громадське об’єднання з охорони порядку під назвою «Радомишльська Варта».
О 14:30 члени зазначеного ГО отримують сигнал про перебування двох осіб у камуфляжі на території приватного домоволодіння. Начальник штабу ГО Віктор Ільченко, відомий своєю волонтерською діяльністю як керівник благодійного фонду «Комбат ЮА», подає команду «Всі за мною», на яку відгукується ще один член ГО, а також чинний військовослужбовець НГУ Олександр Юрко. Складно пояснити чимось, окрім хаосу перших тижнів повномасштабної війни, з якої причини військовослужбовець сприйняв цивільного як командира, а його слова – як команду.
Троє членів «Радомишльської Варти» сідають до автомобіля RAV4, що належав Віктору Ільченку, у якому знаходився зібраний останнім цілий арсенал незареєстрованої зброї – від гранат і гранатомета до автоматичної зброї та гвинтівок із прицілом.
Нацгвардієць приймає АКС-74У, а волонтер обирає для себе нарізну рушницю з прицілом «Вулкан ТК». Приблизно о 15-й годині вони прибувають на місце, і третій член ГО, який надалі не бере участі в судових розглядах, на свою вдачу залишається в автомобілі, тоді як Ільченко та Юрко виходять із Toyota і бачать за 15 м від себе двох осіб у камуфляжних куртках, які тримають у руках певні предмети, на описі яких варто зосередити увагу.
У перших матеріалах справи, датованих 9 березня 2022 року, зазначено просто «іграшкові автомати», тоді як у розширеному, детальному описі, складеному під час досудового розслідування та датованому 6 липня 2022 року, наведено подробиці, які є критично важливими для подальшого сприйняття справи: «іграшкові автомати білого та чорного кольору, які за зовнішніми ознаками не схожі на будь-яку вогнепальну зброю». Крім того, у матеріалах суду чітко зазначено, що ці дві «особи» в камуфляжних куртках були малолітніми, і їх можна було відрізнити від дорослих.
Чоловік з використанням ненормативної лексики «наказують» дітям «залишитись на своїх місцях та підняти руки в гору», після чого ті перелякалися й почали тікати, при цьому власник білого іграшкового автомата кинув його на землю. Дорослі здійснили кілька пострілів у повітря (хоча свідки, які бачили те, що відбувалося, з відстані 70 м серед білого дня без будь-яких перешкод, зазначали, що «стволи зброї знаходилися паралельно землі», а потім почали погоню, стріляючи вже на ураження. У ранніх матеріалах зазначено «близько 25 пострілів», але згодом знайдуть 15 гільз і зійдуться на «приблизно 16 пострілах».
Незважаючи на те, що зброя Ільченка мала оптичний приціл, жоден із його пострілів не влучив у «цілі», тоді як АКС-74У в руках нацгвардійця Юрка виявився точнішим: було випущено 8–9 куль, частина з яких влучила в колишнього власника білого іграшкового автомата, завдавши йому «тілесні ушкодження у вигляді рани шиї, багатоуламкового перелому першого ребра по лівій околохребтовій лінії, переломів тіл першого, другого грудних хребців, ушкодження лівої легені, пристінкової плеври на рівні пятого, шостого міжреберя по правій підлопатковій лінії, м`яких тканин поперекової ділянки справа» та призвівши до смерті дитини з причини «сліпого вогнепального кульового поранення шиї з переломами ребра, першого, другого грудних хребців, легені, що зумовило зупинку серцевої діяльності, дихання, функцій центральної нервової системи» , а ще одна наздогнала другого малолітнього, завдавши «тілесні ушкодження у вигляді відкритого вогнепального верхньої третини плечової кістки зі зміщенням, яке по своїй категорії відноситься до тяжкого ступеня тяжкості» (12-річний Даніїл Бельченко загинув, а 10-річний Олексій Нечипоренко отримав поранення).
Версії дій Ільченка та Юрка надалі, після огляду вбитого та пораненого малолітніх, із часом і залежно від сторони судового розгляду, різняться. На підставі свідчень і знайдених доказів можна стверджувати, що нацгвардієць Юрко наклав турнікет пораненому, зупинивши кровотечу (на користь цієї версії свідчать знайдені пізніше військові рукавички та марлевий тампон зі слідами крові), а волонтер Ільченко з території домоволодіння, де залишив авто із арсеналом зброї, викликав поліцію.
Хоча перші версії, зазначені в суді та датовані березнем 2022 року, містять формулювання «в подальшому обидві особи припинили вогонь та залишили місце злочину», а також «злочин щодо позбавлення життя другого потерпілого не було закінчено з причин, що не залежали від їх волі, у звязку з тим, останньому була надана своєчасна медична допомога».
Досудове розслідування тривало 9 місяців. Одразу після вчинення злочину обох учасників було взято під варту. Волонтер Ільченко, який «має міцні соціальні зв’язки», залучає для свого захисту грамотних адвокатів, які вже 20 березня 2023 року, попри суспільний резонанс, скориставшись хворобою одного з трьох членів колегії суддів, що розглядали цю справу, змогли змінити запобіжний захід на домашній арешт із 22:00 до 6:00, що дивовижним чином збігається з часом комендантської години.
По суті, усі цивільні особи України в поточних умовах, навіть не перебуваючи у статусі обвинувачених у вбивстві малолітнього, були змушені у 2023 році з 22:00 до 6:00 не виходити на вулицю. Згодом було навіть знято арешт із майна, зокрема й з автомобіля, у якому зберігався арсенал зброї.
Нацгвардійцю Юрку із захисниками пощастило менше (можливо, через періодичне призначення йому безоплатних державних адвокатів), оскільки єдиною зміною його долі стало переведення із СІЗО на гауптвахту 04.10.2022; дві спроби відпустити його на поруки успіхом не увінчалися.
Справа викликала суспільний резонанс і, зі зрозумілої причини, стала приводом для дискусії. Як би там не було, станом на сьогодні з моменту вчинення злочину минуло 4,5 року, проведено майже 80 судових засідань.
Однак, попри тривале досудове розслідування, жодних конкретних результатів досягнуто не було. Військовослужбовець, який із незрозумілої причини прийняв бойову зброю з рук цивільного, отримав від нього команду й убив малолітнього, одночасно і не засуджений, і не виконує покладених на нього після прийняття присяги обов’язків «віддано служити Українському народові», а волонтер, який командував «парадом», завдяки щасливому випадку та слабкій влучності перебуває під домашнім арештом, умови якого мало відрізняються від тих, у яких перебувають усі цивільні з початку повномасштабного вторгнення.
Редакція 368.media висловлює сподівання, що подальші судові засідання нарешті поставлять крапку в тривалому розгляді цієї жахливої трагедії.