Суддя “Антимайдану” Марина Шаховніна, відома як суддя Подільського суду столиці, котра ухвалила три постанови про позбавлення учасників Революції Гідності водійських прав, намагається повернутися до роботи. Її кандидатуру заслуховують в ВККСУ.
Зокрема, в 2014 році в одній зі справ розгляд відбувався за відсутності водія, при цьому в протоколі були вказані різні номерні знаки автомобіля. За кілька тижнів особу звільнили від адмінвідповідальності, а слідство в кримінальній справі щодо дій працівника ДПС встановило, що рапорт був сфальсифікований.
Всі рішення були прийняті за короткий час з 24 січня до 12 лютого 2014 року. Саме в цей час режим Януковича відкрито та антиконституційно намагався узурпувати владу та позбавити народ права вибору. Шаховніна як суддя не могла не усвідомлювати злочинність свого рішення та його наслідків. Але не тільки свідомо його прийняла, а й приховала його.
В декларації доброчесності судді за 2016 рік вона збрехала – вказала, що не приймала рішень, передбачених ст. 3 закону “Про відновлення довіри до судовоі влади”. Якби не приховала цю інформацію, це стало би приводом для її звільнення, як було звільнено інших суддів.
Брехню Шаховніної було викрито завдяки контролю з боку громадянського суспільства та медіа. Проте рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у квітні 2018 року Шаховніну не звільнили й не відкрили кримінального провадження щодо її зловживань.
Комісія зупинила кваліфікаційне оцінювання судді Шаховніної та звернулася до Вищої ради правосуддя, яка могла би відкрити дисциплінарну справу. При цьому комісія підтвердила, що інформація, вказана Шаховніною в декларації доброчесності судді за 2016 та 2017 роки містять недостовірні дані.
Сама суддя тоді виправдовувалася: вона нібито просто не знала, що треба було відповідати чесно. Дисциплінарну справу у липні 2018 року у відношенні Шаховніної таки відкрили. Але вже в жовтні того самого року успішно закрили. Вища рада правосуддя
(Третя Дисциплінарна палата) вирішила, що Шаховніна у декларації доброчесності брехала неумисно, а отже – карати її нема за що. Це суперечить низці інших рішень ВРП.
Чому так сталося? Можливо, тому що чоловік Марини Шаховніної – Бородій Ярослав Васильович – працював прокурором відділу Генпрокуратури України, а свекор – Бородій Василь Миколайович – є суддею Верховного суду України.
Як вона утрималася в системі?
Щоб це зрозуміти, слід з’ясувати, як вона туди потрапила і хто цьому сприяв.
Марина Шаховніна родом з Чернігівщини.
У 2006 році вона закінчила не найпрестижніший і не зовсім профільний для суддів ВНЗ – Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за спеціальністю «правознавство».
Після цього одразу обійняла посаду помічника судді управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ – у Алли Лесько. А вже незабаром стала суддею столичного Подільського суду. Жодних років досвіду в “скромніших” судах або на “простіших” посадах.
Важко припустити, що стрімке кар’єрне зростання Шаховніної стало наслідком лише їх знань чи здібностей. Громадська Рада доброчесності з’ясує пізніше, що Шаховніна у своїй дисертації на тему “Особливості розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконною лікувальною діяльністю в Україні” (2020) “запозичила” уривок з дисертації Стецик Б.В. на тему “Методика розслідування незаконної лікувальної діяльності”, яка була опублікована у 2016 році. Й це був не єдиний приклад плагіату та академічної недоброчесності.
Кар’єрний зліт на самому страті їй забезпечував батько. Марина з родини комерсантів, які своєчасно “поділили” місцеві металургійні підприємства на Чернігівщині. Гроші батько вкладав у дітей, щоб вони згодом пішли працювати у судову систему. Брат Марини Артем працював в Теруправлінні Державної судової адміністрації Чернігівської області, але потім повернувся у бізнес. А Марині вдалося успішно вийти заміж, знову ж таки й завдяки сімейним статкам.
Чоловіком Шаховніної став Ярослав Бородій, працівник прокуратури, син Василя Бородія, судді Верховного суду. Саме зв’язки Бородія старшого могли забезпечити спочатку місце помічниці судді Спеціалізованого суду, а потім й призначення на посаду до суду столичного.
Брат Ярослав став не суддею, а прокурором, завдяки зв’язкам потрапив до Генпрокуратури, де працював, м’яко кажучи, не ідеально. Зокрема, на нього є, наприклад, скарги про те, що під час обшуків він забирав у людей гроші та телефони без жодних протоколів. За що отримав догану.
Ярослав Бородій, як і його дружина, не повинен був би працювати в органах, адже він не пройшов атестацію. Причина тому – цілий букет правопорушень: й неповернення майна під час розслідувань, й подарунок від невстановлених осіб на 359 тисяч гривень готівкою в 2016 році. Зазвичай посадовці так узаконюють хабарі та незаконні прибутки.
І – як у дружини – плагіат під час навчання. Кандидат наук не зміг навіть назвати офіційних опонентів на захисті своєї дисертації та спеціальності, за якою захистився.
Але найголовніше – те, що випливає з рішення комісії: у червні 2012 року Бородій, керуючи автомобілем, наїхав на пішохода. Потерпіла померла в лікарні після ДТП.
Ці дані переатестації прокурорів отримали журналісти “BIHUS.Info” через суд. Проте ані сам факт, ані його оприлюднення не завадили Ярославу Бородію не тільки зберегти місце в системі, а й перейти з посади прокурора Генеральної прокуратури на посаду слідчого ДБР – і навіть брати участь у розслідуванні справ часів Майдану. Так, саме тих, де “виплила” його дружина.
Ще одна “криша” Шаховніної – її свекор, Василь Бородій, який фактично очолює сімейний клан. Його мали би усунути від правосуддя ще у 2018 році. Тоді Громадська рада доброчесності радила Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) звернути увагу на те, що Василь Бородій був членом Комуністичної партії Радянського Союзу у 1989-1991 роках та приховав цей факт в анкеті кандидата на посаду судді ВС. Але під час люстрації це чомусь не було враховано.
Саме Бородій очолював суд, у якому отримала мантію Шаховніна. Згодом він був призначений суддею Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Клан, до якого увійшла Марина Шаховніна, за роки “служіння народові України” обзавівся численними зв’язками та статками. Завдяки впливовому свекру та повній безкарності родина Бородіїв отримала у власність земельні ділянки в Києві, Київській області та Вишгородському районі, загальною площею понад чотири тисячі квадратних метрів, дві квартири у столиці та дачу площею майже 300 квадратних метрів.
Розширився й вплив Василя Бородія в судовій системі – за роки служби у нього з’явилося чимало “боржників”. До того ж він увійшов до спеціальної палати Верховного суду, що розглядає рішення Вищого Стокорупційного суду. Тобто саме він сьогодні – ключ до справ корупціонерів.
Цілком очікувано, що з такими родинними зв’язками пані Шаховніна не отримала “вовчого квитка”, як інші судді, причетні до переслідування майданівців. Її не звільнили – її залишили в резерві.
Справу про кваліфікаційне оцінювання кандидатки просто призупинили. І весь цей час, включно з роками повномасштабної війни, Шаховніна продовжувала отримувати зарплатню з бюджету України. Понад 11 млн гривень – саме стільки виплачено судді, яка не пройшла оцінювання, але не була звільнена.
Як Шаховніна проводить часи вимушеного «простою»
По-перше, вона продовжує «обростати» нерухомістю в Києві. У 2022 році, під час повномасштабного вторгнення, вона придбала дві квартири в столиці з різницею в 20 днів. Одна — площею 135,4 квадратних метра, інша — в 2,5 раза менша.
У серпні того ж року родина придбала автомобіль Audi Q7 2018 року випуску, який задекларували за 1,4 млн грн. Проте це все одно нижче за ринкову вартість.
Тобто, навіть з урахуванням скромної суддівської зарплати, пані Шаховніна з чоловіком-слідчим, очевидно, живуть не за коштами.
На це звернула увагу й Громадська рада доброчесності, яка зробила висновок про необхідність звільнення та дисциплінарного покарання Шаховніної. Адже якщо проаналізувати її декларації, стає зрозуміло, що суддя та її чоловік-слідчий, які ніколи не мали бізнесу, якимось чином перемістилися з гуртожитку в елітне житло.
Тим часом, згідно з декларацією, її «готівкова подушка безпеки», яку зберігають вдома, не лише не зменшилася за цей час, а й зросла — до понад 3,6 млн гривень. І це лише те, що задекларовано.
І ось — на четвертому році повномасштабного вторгнення з’ясовується, що ця особа, яка, на думку низки громадських організацій, має прямий стосунок до подій, що призвели до війни в Україні, може повернутися у «велику гру».
11 липня Шаховніна може знову повернути колишній вплив – на цей день призначено засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які нарешті повинні вирішити, чи має право Марина Шаховніна працювати в українських судах.
Що не так з комісією для Шаховніної?
Вже відомі прізвища членів колегії, це з троє осіб: Роман Кадисюк, Руслан Сидорович та Людмила Волкова. Перші двоє представляють першу палату ВККС, Волкова – другу.
Що важливо: колегія зазвичай призначається різними складами, а ця трійця неодноразово вже виносила вердикти разом.
Також особлива увага на те, що голова другої палати, членом якої є Волкова, – Олексій Омельян. Це саме він намагався через неправдиві свідчення “відмазати” суддю Олексія Тандира, який п’яним переїхав військовослужбовця на блокпосту. Відомий Омельян й своїми статками. Як і у Шаховніної, майно з’являлося у нього буквально з повітря. Зокрема п’ять земельних ділянок в Києві, на Київщині та Хмельниччині, три будинки та три квартири в столиці. Купував він їх за дивовижними цінами від 5 до 15 тисяч доларів за об’єкт.
Ба більше — ходять чутки, що Омеляна та Шаховніну пов’язують романтично-сексуальні стосунки та… 50 000 доларів.
Саме таку суму, за даними джерел, наближених до ВККС, Шаховніна вже нібито передала туди як хабар. І тепер вважає, що “порєшала” питання щодо проходження кваліфікаційного оцінювання.
Але так вважає лише сама пані Марина. Адже з наявним у неї “багажем” кваліфікацію вона не пройде. Як би вона не мріяла, але в розпал повномасштабної війни з РФ ніхто не пропустить до українського правосуддя особу, яка обслуговувала інтереси Росії, ухвалювала рішення проти українців і фактично сприяла тому, що війна постукала в кожну українську оселю.
Саме тому громадськість нині особливо пильно стежить за тими суддями, які мають ухвалити рішення щодо долі Шаховніної. Їм доведеться встояти перед спокусою швидкого незаконного збагачення завдяки цій справі.
А судді — хто?
Номінальна підлегла Омеляна — суддя Людмила Волкова, харків’янка. Вона працювала на підприємстві Міністерства оборони України, очолювала підрозділи Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, обіймала посади помічника судді та судді. У 2015–2018 роках входила до складу Ради суддів України.
Має досвід роботи в міжнародних юридичних компаніях та адвокатом.
Але навіть приватна практика ніяк не пояснює її статків. Спочатку вона мала власність у Харкові, працюючи в державному секторі, після, з різницею в рік, купила дві квартири в Києві. На другий об’єкт Людмила Волкова позичила гроші у подруги Мухи Світлани. Вона пов’язана із заступником начальника відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці Головного управління Держпраці у Харківській області Сергієм Вінником. А ми пам’ятаємо, що пані Волкова спочатку працювала в системі ОПК на Харківщині.
Вже працюючи в ВККС, Людмила Волкова продовжує купувати квартири та будинки. Зокрема вже під час повномасштабного вторгнення купує квартиру в Києві та дачу й землю в Бучанському районі, хоча статків для цього офіційно не має.
Схема зв’язків
Варто зазначити, що Волкову вже хапали за руку. Ще в 2016 році вона ввійшла до другої комісії РСУ, що приїхала до Апеляційного суду Черкащини розбиратися в корупційному скандалі. Тоді голова суду Володимир Бабенко тиснув на суддю-викривача Сергія Бондаренка , змушуючи ухвалити неправомірне судове рішення. Комісія, членом якої була Волкова, стала на бік Бабенка, а не судді, на якого чинили тиск.
Й головне – на посаді члена ВККС Людмила Волкова вже голосувала проти звільнення суддів Майдану Олени Ізовітова-Вакім та Андрія Ключника. А ці справи фактично ідентичні до ситуації, в якій зараз перебуває Марина Шаховніна.
Другий, Руслан Сидорович – політик, екс-депутат, правник та адвокат.
Перед війною він купив в Києві квартиру за 5 млн гривень, має низку елітних авто, дві юридичні фірми, зареєстровані на дружину.
При цьому, Сидорович декларує майже півмільйона гривень, грошові подарунки, які приватна особа дарує його дружині. А це – одна з ознак можливої легалізації грошей, отриманих незаконно.
Також Сидорович має фінансові зобов’язання – понад 1,8 млн позики у родини Карпинських, львівських політиків та бізнесменів. А тому може бути серйозно залежним від них, що неприпустимо для судді.
Третій — Роман Кидисюк, також львів’янин. Це завжди зручно: можна знайти один важіль впливу, аби тиснути одразу на двох членів ВККС. З 2012 року він був суддею Господарського суду Львівської області, обирався делегатом на XIII позачерговий з’їзд суддів України. Має квартиру в Києві та три у Львові. Останню придбав торік за 1,2 млн гривень. У його власності — дві іномарки та близько 100 тисяч доларів готівкою.
Його дружина працює в Державному бюро розслідувань — тобто в одному відомстві з чоловіком Шаховніної.
І от уявіть: саме ця трійця — Людмила Волкова, Руслан Сидорович та Роман Кидисюк — вже разом ухвалювали рішення, які суперечили висновкам Громадської ради доброчесності.
Ставки Шаховніної зрозумілі: якщо це пройшло одного разу — то чому б цим суддям не знехтувати власною репутацією ще раз? Тим паче — за щедру винагороду.
Та цього разу така ставка може не спрацювати: суспільство занадто пильно стежить за ситуацією, а дії учасників потенційної змови надто зухвалі.
Хто і чому повертає Шаховніну до системи?
Осіб на кшталт Марини Шаховніної можна вважати своєрідними «судовими консервами» — подібно до того, як існують так звані «консерви ФСБ» серед російських опозиціонерів або українських посадовців.
Очевидно, що ні належної фаховості, ні моральних якостей для здійснення правосуддя у цієї особи немає. Її залежність від політичного впливу, сумнівні джерела статків та численні ознаки недоброчесності ставлять під сумнів здатність діяти неупереджено. У минулому вона, за публічними свідченнями, була пов’язана з оточенням Портнова — нині ж, схоже, може діяти в інтересах сил, ворожих до України.
Марина Шаховніна, як і інші подібні фігури, готова ухвалювати рішення, які можуть легалізувати незаконні дії або, навпаки, бути спрямованими проти тих, хто є незручним для її покровителів.
Сама лише перспектива повернення Шаховніної до судової влади — це вже не стільки про корупцію, скільки про потенційну загрозу національній безпеці та державності України в умовах повномасштабної війни з рф.