Компанія Bulgarian Industrial Engineering and Management (BIEM), яка використовується як «прокладка» колишнім заступником міністра економіки Болгарії Олександром Манолєвим, який за корупцію включений США у «Список Магнітського», укладала контракти з ТОВ «Юкреініан дефенс текнолоджі», що постачає зброю до ЗСУ.
Батько Манолєва – Дімітар, на якого не було накладено санкції, придбав болгарську компанії BULGARIAN INDUSTRIAL ENGINEERING AND MANAGEMENT (BIEM). Як зазначають журналісти, через старі зв’язки у міністерстві економіки Болгарії, Манолєв змусив державний боєприпасний завод Vazovski Mashinostroitelni Zavodi підписати декілька контрактів з «BIEM».
Журналісти пишуть, що Манолєв, намагаючись приховати свою особисту участь, аби не зашкодити відносинам з росією, та обходячи санкційну політику Міноборони України – адже МОУ не має права укладати угоди з компаніями, власники чи афілійовані особи яких знаходяться під санкціями, особливо США – вирішив постачати продукцію через посередників.
У 2023 році тоді ще директор «ЮДТ» Микола Хавхун (колишній помічник нардепа Людмили Денисової) особисто займався організацією співпраці з BIEM.
У Державної служби експортного контролю він отримав разовий дозвіл на реалізацію договору про поставки мін. У своєму зверненні до Держекспортконтролю України Хавхун обґрунтовував важливість роботи з BIEM тим, що ЗСУ відчувають дефіцит в артилерійських мінах калібрів 60, 82 та 120 мм.
Для організації співробітництва з іноземними компаніями, серед яких і BIEM, було розроблено Програму міжнародного співробітництва з виробництва боєприпасів. Її мета полягала у суттєвому збільшенні обсягів виробництва боєприпасів шляхом об’єднання потужностей підприємств країн НАТО та приватних українських компаній.
У рамках цієї Програми Хавхун планував перенести на територію України частину циклу виробництва боєприпасів, при цьому залишивши іноземним партнерам лише те, що складно зробити в короткий термін на українських підприємствах, а також уразливі в умовах ракетно-артилерійських обстрілів процеси. Безумовно, напрямок діяльності правильне, т.к. Програма дозволяє збільшити обсяги виробництва боєприпасів, забезпечити надходження в країну валютних коштів та завантаження промислових підприємств, зберегти та створити робочі місця, а також освоїти нові технології.
Однак у ході її реалізації виявлено один недолік — збільшення вартості готового виробу через велику кількість компаній, задіяних у ланцюжку виробництва та постачання.
24 січня 2023 року «ЮДТ» та BIEM уклали контракт №B-05-03-UA-01 на виробництво та постачання до кінця 2024 року 200 тисяч корпусів для артилерійських мін 120 мм ROUND WITH HEFRAG MORTAR BOMB (UDT-120.BG). Як виробник виступає компанія «ЮДТ».
За словами Хавхуна, зазначені корпуси мін виробляються за кресленнями та технічними вимогами Вазовського машинобудівного заводу VMZ (Болгарія), і використовуються у виробництві артилерійських мін за стандартом НАТО.
Програмою співробітництва передбачено, що компанія BIEM, яка виступає імпортером продукції «ЮДТ», передає її VMZ разом із підривниками та порохом, а VMZ, у свою чергу, на замовлення BIEM споряджає корпуси вибухівкою та передає BIEM повністю готові вироби у ящиках виробництва «ЮДТ».
Надалі BIEM продає готові боєприпаси компаніям зі США, Великобританії, Польщі, Румунії та Чехії, які, у свою чергу, постачають їх ЗСУ як у рамках комерційних контрактів, так і в рамках державних програм міжнародної технічної допомоги для нашої країни. Така схема виробництва дозволяє досягти домовленості з BIEM, що корпуси мін українського виробництва повернуться до країни у готових виробах, але якою ціною. Чому не можна укласти контракт безпосередньо з VMZ та не збільшувати кінцеву вартість боєприпасів, ганяючи їх по всьому світу? Чи це вимога компанії BIEM та/або міжнародних партнерів?
Крім того, у зверненні до Держекспортконтролю Хавхун назвав головну причину, яка не дозволяє організувати в Україні повноцінне виробництво артилерійських мін, – катастрофічний брак підривників М6 та М12, а також зарядів та порохів для їхнього виробництва. Крім того, він зазначив, що в країні є підприємства, здатні виконувати такі корпуси за «радянською» документацією, але вони ніяк не можуть отримати державні замовлення.