Луцький міськрайонний суд Волинської області визнав співробітника поліції Турковця Юрія винним в одержанні неправомірної вигоди.
Обвинувачений працює в органах внутрішніх справ із 2003 року. У 2017 році на момент скоєння злочину він був начальником сектору кримінальної поліції Луцького районного відділення поліції Луцького відділу поліції ГУ НП у Волинській області. На момент ухвалення вироку він все ще працював у поліції — оперуповноваженим Камінь-Каширського райввіділу.
Все почалося у квітні 2017 року. До поліції надійшло повідомлення від місцевих жителів, що у селі Мартинівка незаконно рубають ліс. Поліція затримала кількох чоловіків і забрала їх до відділку та записала їх пояснення. Надалі один із них звернувся за порадою до знайомого, який працював у карному розшуку і допомагав раніше по його справах. Посадовець начебто запропонував відкупитися. Знайомий, в якого чоловік хотів позичити гроші на хабар, порадив йому повідомити про вимагання у внутрішню безпеку поліції.
Начальника сектору карного розшуку Юрія Турковця затримали після того, як він відвідав заявника вдома і взяв у нього 1000 доларів. Разом із грошима він отримав список із прізвищами людей, за яких було заплачено, щоб їх не чіпали.
Турковець не визнавав вину і розповідав, що чоловік, який написав на нього заяву, насправді був його агентом і мав допомогти йому в виявленні тих, хто незаконно вирубував ліс. А гроші він узяв, бо цей чоловік ще начебто хотів купити його машину.
Версію захисту намагалися підтвердити двоє свідків — працівник карного розшуку і тодішній начальник райуправління відділу поліції, який був керівником обвинуваченого. Вони говорили, що обвинувачений мав «особу, яка перебувала на оперативному контакті» і не встигла розповісти про причетних до рубок лісу, тому що сама була затриманий. Крім того, було відомо, що їх колега мав продати цій особі авто.
Суд критично оцінює пояснення обвинуваченого, що він отримав гроші як передоплату за машину, оскільки іншими доказами, окрім показань його колег по роботі, це не підтверджується.
Із записів негласної слідчої дії вбачається, що заявник вже купив собі автомобіль і каже про це під час зустрічі. Далі вони в завуальованій формі спілкуються про неправомірну вигоду і, зокрема, про готовність інших фігурантів платити.
— Говорив з ними?
— Да.
— І шо вони?
— Ну шо, вони согласні дати так, як той раз говорили.
— Ти мені напиши за кого, шо б я там знав, бо в нас там заходи мають проводитися. Шоб не так шоб було, що ти дав…., а я по них заходи проводжу (нецензурна лексика).
Під час останньої зустрічі свідок зі словами «то за то» поклав на стіл перед обвинуваченим аркуш паперу із прізвищами і 1000 доларів, які той забрав у свою барсетку. Далі чоловіки спілкувалися про ліс і крадіжку трактора, а про купівлю машину не йшлося.
Суд не побачив ознак підбурювання обвинуваченого. Ініціаторами зустрічей був як обвинувачений, так і сам заявник. Перевіряючи репутацію заявника, суд не встановив, що він тісно співпрацював з управлінням внутрішньої безпеки у Волинській області, СБУ чи прокуратурою.
Підсудний свою вину не визнавав, кажучи, що отримав кошти за продаж авто і водночас наполягав на провокації, що є непослідовним. Захист від провокації обовʼязково передбачає, що обвинувачений визнає скоєння інкримінованих йому дій, але стверджує, що це сталося внаслідок незаконного підбурювання з боку правоохоронних органів.
Правоохоронця засудили до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Наразі його ще не взято під варту і він має право оскаржити вирок.