Шевченківський районний суд Києва відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості директора готелю у справі про передачу хабаря. Про це редакція 368.media дізналась з матеріалів справи ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК.
У травні викривач звернувся до директора БО «Благодійний фонд допомоги та стабільності ВМС та ВПС України» Дмитра Василенка, поцікавившись, чи знає той будь-які правові підстави для виїзду за кордон в умовах воєнного стану.
За матеріалами справи, директор фонду мав хронічне психічне захворювання у формі параноїдної шизофренії й не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Проте він вирішив одержати гроші за вплив на прийняття рішення.
Не маючи змоги самостійно вплинути на чиновників, керівник фонду звернувся до обвинуваченого гендиректора ПРАТ «Готель Театральний» Володимира Філіпенка, який не є держслужбовцем, але мав знайомства серед посадовців міграційної служби. Останній нібито мав вплинути на чиновників за 5 тис. доларів щодо оформлення документів для виїзду чоловіка з України. Розуміючи незаконність таких дій, але маючи корисливий мотив, обвинувачений, не знаючи про психічне захворювання знайомого, начебто погодився на спільне скоєння злочину.
В кафе «Євразія», що в Києві на вулиці Дмитрівській, обвинувачений, його знайомий і клієнт зустрілися та поговорили. Приблизно через годину всі троє вийшли й прослідували до авто, де він передав обвинуваченому і керівнику благодійного фонду 10 тис. доларів – за дозвіл на виїзд для себе і товариша. Після цього їх затримали.
До суду надійшла угода. Громадянин, який нібито мав зв’язки у ДМС, визнавав себе винним по ч.2 ст.28, ст. 369-2 КК. Обвинувачений і прокурор домовилися про покарання у вигляді штрафу – 42,5 тис. гривень.
У судовому засіданні громадянин просив затвердити таку угоду. Заявив, що пішов на угоду, оскільки всі обставини були проти нього і він просто не може довести свою правоту.
Хоча насправді він не погоджується з обвинуваченням і став учасником злочину, який він не скоював. Пояснив, що у квітні 2022-го випадково зустрів земляка, який приїхав до Києва оскільки займався благодійністю в ЗСУ.
Той просив посприяти волонтерам-призовникам у виїзді за кордон за гуманітарною допомогою, на що він порадив звертатись до державних установ. Потім вони ще мали короткі телефонні розмови, під час яких він питав у знайомого, чи не торгує він цими дозволами, на що той запевнив, що ні – а названі ним особи дійсно є волонтерами, які з певних причин не могли покласти гроші на рахунок благодійного фонду.
При особистій зустрічі зі знайомим та представником групи бажаючих виїхати за кордон, останній розпитував про отримання права на постійне місце проживання тощо.
Суду обвинувачений пояснив, що ще під час затримання одразу пояснив правоохоронцям, що він тут випадково і йому не відомо, що саме його знайомий казав викривачу. За словами обвинуваченого знайомий пояснював йому, що ці 10 тисяч доларів потрібні для потреб благодійного фонду і для виїзду двох волонтерів за кордон.
Чоловік переконаний, що все це сталось внаслідок провокації з боку працівників СБУ в Кіровоградській області. Насправді він не має впливу на осіб, які можуть дозволити виїзд за кордон і не обіцяв вплинути на когось. Втім, докази свідчать проти нього, тому він підписав угоду.
У підсумку суд угоду не затвердив. Обов’язковою умовою для затвердження угоди є беззастережне визнання підозрюваним своєї вини. Натомість із показань підсудного вбачається, що він вину заперечує і укладання угоди не було добровільним, а відбулося під тяжкістю доказів, з якими обвинувачений навіть не згоден.
Водночас прокурор в угоді зазначав про обставини, які пом’якшують покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Суд вважає, що узгоджене сторонами покарання є поверхневим, формальним, є занадто м’яким і суперечить інтересам суспільства. Неадекватно м’яке покарання, як пояснює суд, породжуватиме в людей уяву про безкарність таких дій і призведе до збільшення кількості подібних злочинів.