Мешканця села Перемога Броварського району Тараса Тищенка, який здав окупантам членів місцевої самооборони, засуджено до 15 років ув’язнення. Про це повідомляють Офіс генпрокурора та «Судовий репортер» з посиланням на вирок ч. 2 ст. 111 КК.
Після окупації села Перемога у Київської області він перейшов на бік ворога та повідомив російським військовослужбовцям про односельчан з місцевої самооборони. За його наводкою окупанти взяли їх у полон. Найбільше дісталося 55-річному Олегу Галатенку, який був серед організаторів сільської тероборони. У тероборону записувалися всі чоловіки та Тищенко теж. Наступного дня у селі робили коктейлі Молотова. Зброї не мали, лише дехто — мисливські рушниці. Чоловіки домовилися, що коли через село рухатиметься російська техніка, то її слід пропустити. Очікувалося, що окупантів біля річки обстріляють ЗСУ. Сільська тероборона приєднається і кидатиме коктейлі Молотова, коли розбита колона поїде назад.
28 лютого в Перемогу із залпами градів зайшли росіяни. У центрі села в приміщенні «Нової пошти» ховалася група тероборонівців. Вони сподівалися, що росіяни пройдуть мимо. Але їх знайшли та убили вісьмох. У селі розповідають, що росіяни перевіряли всіх по одному: дивились телефон, а потім ставили на коліна і розстрілювали. Подробиці стали відомі від одного з учасників тероборони, який був там, але на ньому нібито закінчилися патрони й він зумів втекти.
Поза цим епізодом чужинці спочатку поводилися відносно тихо і 13-14 березня навіть дозволили виїхати цивільним під егідою «Червоного хреста». Та водночас обстрілювали колони машин, убивши 13-річного підлітка. Евакуювалися не всі. Дехто залишався. А окупанти, невдоволені динамікою війни, з кожним днем вели себе агресивніше: ходили по будинках, цікавилися, скільки є чоловіків.
У селі Перемога Тищенко — не єдиний, хто відзначився співпрацею з окупантами. Ще на початку серпня Броварський райсуд ухвалив вирок щодо неодноразового судимого за корисливі і насильницькі злочини Анатолія Сіка, який не приховував дружби з росіянами і, зі спогадів односельчан, возсідав на ворожому танку «наче президент». Між сусідами Сік мав репутацію злодюжки, неприємної і небезпечної людини. За держзраду йому присудили 15 років в’язниці.
До російського вторгнення Тищенко жив непримітно і серед односельчан нічим не вирізнявся. Він несудимий, неодружений, дітей не має. У селі у нього брат і племінник. Перед судом Тищенко показово скормний. Говорить неголосно, покірно і навіть догідливо, намагаючись хоч якось применшити свою вину.
Чоловік підтверджує, що з початком війни вступив у тероборону. Коли до села підійшли росіяни й чулися вибухи, Тищенко кілька днів жив у підвалі в сусіда Івана. Одного дня окупанти навідалися і до цього будинку. Чоловіків вивели на подвір’я, обшукували. Вони здались окупантам підозрілими, тому їх забрали з собою, посадили в БТР. Тищенко розповідає, що за якийсь час сусіда Івана висадили, відвели в бік і стрельнули, кажучи, що убили. Після цього нібито пригрозили вбити самого Тищенка. Солдат, за словами обвинуваченого, перезарядив автомат і спитав, чи був він у парку з теробороною. Тищенко сказав, що так. А на запитання, хто ще брав участь, назвав Олега. Окупанти захотіли, щоб він показав, де живе цей Олег, і Тищенко повів їх.
Військові вивели Олега Галатенка з будинку на вулицю і запитували місцевих, хто його знає. Люди підтвердили, що чоловік живе тут і працює в Києві «на машині», тобто водієм. Тищенко каже, що далі йому наказали йти і ще шукати інших, хто робив коктейлі Молотова, а він натомість нібито переховувався у погребі іншого сусіда. Наприкінці березня перед приходом українських військ Тищенко із села втік, не чекаючи самосуду. Правоохоронці затримали його 20 квітня.
В судовому засіданні свідчення Тищенка досить плутані: визнав вину, але не повідомив усіх правдивих обставин. Прокурор і захисник були єдині у своїй позиції про 15 років тюремного покарання. Це мінімальний строк за державну зраду, скоєну в умовах воєнного стану. У Тищенка конфіскують усе майно, за винятком житла.
Оскільки Тищенка звинуватили в державній зраді, то потерпілих у справі немає. Галатенко, попри пережите, є всього лиш свідком. Російських військовослужбовців, які вели його та інших жителів села на розстріл, не ідентифікували і, відповідно, підозр їм не пред’являлось.